Розділ II з усіх боків омивається водою. Важливі географічні відкриття в VI ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними мореплавцями. За три роки вони обігнули Африку, довівши, шо вона зусібіч оточена водою (див. мал. 57 на с. 67). Натомість для європейців та азіатів — найближчих сусідів Африки — упродовж віків материк залишався невідомим. Стародавнім грекам, римлянам, арабам Африка уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, шо простягнувся аж до екватора. У ті часи існувало переконання, що життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується. З VII ст. арабські купці перетинали Сахару та екватор. Пізніше арабські мандрівники досягли Мадагаскару. Відомий вам уже мандрівник Ібн Батутта в XIV ст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару й дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан. У XV ст., як ви вже знаєте, чималих зусиль для дослідження берегової лінії Африки доклали португальські море- плавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії та Лгульяс. Через 10 років дослідження південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так розвідники Індії попутно встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорношкірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства. Натомість внутрішні райони материка залишалися невідомими. У XIX ст. англійський лікар і мандрівник Давід Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід. Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка, описав місцеві види рослин і тварин. У 1849 р. дослідник перетнув Калахарі й установив, шо це не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготов-
|